Статтею 744 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-IV встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
З моменту державної реєстрації договору довічного утримання (догляду) набувач стає власником майна, переданого йому за вказаним договором. За своєю правовою природою договір довічного утримання є відчуженням нерухомого майна, що передається у власність другій стороні.
Для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб відчуження майна за договором довічного утримання розглядається як продаж такого майна.
Згідно з підпунктом «а» пункту 172.5 статті 172 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, що продає (передає) нерухомість до нотаріального посвідчення договору купівлі – продажу (довічного утримання).
У разі необхідності оподаткування, визначеного Податковим кодексом, нотаріус посвідчує договір довічного утримання за наявності документа про сплату податку на доходи фізичних осіб.
Щокварталу нотаріус подає до органу ДПС за місцем розташування свого робочого місця інформацію про посвідчені ним договори щодо проведення операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна між фізичними особами та продажу (обміну) рухомого майна між стороною (сторонами) цього договору, включаючи інформацію про вартість такого майна та суму сплаченого податку на доходи фізичних осіб.